Дмитро Антонюк – легендарна постать української військової музики, чиє ім’я назавжди вписане в історію Збройних Сил України. Народжений у Києві 23 травня 1961 року, Дмитро Антонюк присвятив життя диригентській справі, перетворивши оркестри на потужний інструмент патріотизму та культурної дипломатії. У 2025 році, на піку кар’єри, Дмитро Антонюк раптово пішов з життя, залишивши глибокий слід у серцях колег, артистів світу та мільйонів українців. Ця стаття розкриє біографію Дмитра Антонюка, його родинне життя з дружиною Оксаною та сином Федором, а також обставини трагедії. Якщо ви шукаєте “біографію Дмитра Антонюка диригента”, то тут знайдете хронологію успіхів, від студентських років до останніх концертів, спираючись на спогади сучасників та архівні дані.
Ранні роки: дитинство та освіта Дмитра Антонюка
Дмитро Антонюк виріс у серці Києва, де музика лунала скрізь – від вуличних мелодій до домашніх вечорів з родиною. Народжений у родині, де поважали мистецтво, Дмитро Антонюк з раннього віку проявив талант до музики. У шкільні роки він відвідував музичну школу, де опанував гру на фортепіано та основи теорії, але справжня пристрасть спалахнула до диригування. “Музика була для мене способом виразити емоції, які слова не передають”, – згадував Дмитро Антонюк в одному з інтерв’ю 2024 року.
У 1979 році Дмитро Антонюк вступив до Московської консерваторії ім. П.І. Чайковського, де навчався під керівництвом видатного диригента Леоніда Святошинського. Ці роки стали фундаментом його майстерності: класичний репертуар від Баха до Шостаковича, а також вивчення військово-маршової музики. Закінчивши консерваторію з відзнакою у 1984 році, Дмитро Антонюк одразу обрав шлях військового диригента – професію, що поєднувала дисципліну армії з творчою свободою. Для тих, хто цікавиться “ранніми роками Дмитра Антонюка”, варто відзначити: його дипломна робота була присвячена обробкам українських народних мотивів для оркестру, що пізніше стало основою репертуару ансамблю ЗСУ.
Після випуску Дмитро Антонюк розпочав службу в Радянській армії, але вже тоді мріяв про повернення в Україну. Цей період сформував його як професіонала: дисципліна, командна робота та вміння мотивувати колектив. У 1986-1990 роках він очолював військовий оркестр Осинорощинського гарнізону в Ленінградському (нині Санкт-Петербурзькому) військовому окрузі, де вперше зіткнувся з викликами реформування радянських оркестрів. Повернення до Києва у 1991 році стало поворотним: Дмитро Антонюк обрав шлях незалежної України, де міг реалізувати патріотичні ідеї.
Професійна кар’єра: від оркестрів гарнізонів до ансамблю ЗСУ
Кар’єра Дмитра Антонюка – це історія зростання від локальних оркестрів до національного рівня. У 1991 році він став головним військовим диригентом Деснянського гарнізону в Києві, де швидко зарекомендував себе як інноватор: вводив сучасні аранжування маршової музики, поєднуючи класику з фольклором. 1992-1994 роки – служба в оркестрі Почесної варти Міністерства оборони України, де Дмитро Антонюк диригував церемоніальні заходи, включаючи зміну варти та державні паради.
У 1994-1995 роках Дмитро Антонюк обіймав посаду заступника начальника-художнього керівника, а з 2002 – начальника-художнього керівника та головного диригента Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України. Цей колектив став його магнум опус: під його керівництвом ансамбль перетворився з традиційного оркестру на багатожанровий театр, де марші чергувалися з вокально-хореографічними постановками. Репертуар включав твори церемоніального, маршової, військово-патріотичної, ліричної та естрадної музики – від “Ще не вмерла України…” до обробок Гайворонського та сучасних хітів.
Дмитро Антонюк гарував ансамбль на міжнародній арені: тури по Європі, США, Канаді, де вони виступали для української діаспори та на фестивалях. У 2024 році, в інтерв’ю OBOZ.UA, Дмитро Антонюк розповів про співпрацю з Енніо Морріконе: “Він був задоволений нашою інтерпретацією його творів – це був момент гордості”. Під час повномасштабної війни ансамбль став символом стійкості: концерти на фронті, благодійні тури, де збирали мільйони на ЗСУ. “Ми граємо, щоб підняти дух, – казав Дмитро Антонюк. – Музика – це зброя проти відчаю”. У 2004 році його нагородили званням Заслуженого діяча мистецтв України.
Для запиту “кар’єра Дмитра Антонюка в ансамблі ЗСУ” ключові події: 2023 рік – тур “Йде Січове Військо” з Генштабом ЗСУ, де солісти Денис Сагіров та Ісмаїл Куртумеров виконували аранжування Дмитра Коновалова; 2024 – співпраця з Тіною Кароль та Златою Огнєвіч, де Дмитро Антонюк “плакав від емоцій”. Його стиль – енергійний, натхненний, з акцентом на українську ідентичність – надихав покоління музикантів.
Особисте життя: дружина Оксана та син Федір у світі Дмитра Антонюка
Особисте життя Дмитра Антонюка було тісно переплетене з професійним: музика стала мостом до зустрічі з коханою. Дружина Дмитра Антонюка – Оксана Антонюк, заслужена артистка України, ведуча, сценаристка, поетеса та авторка пісень. Вони познайомилися в ансамблі ЗСУ, де Оксана працювала режисеркою-постановницею. Їхній шлюб – приклад гармонії: Оксана створювала сценарії, Дмитро – музичне наповнення. “Вона мій натхненник, – говорив Дмитро Антонюк. – Разом ми робили шоу, що чіпляють душу”.
Оксана Антонюк – не просто дружина, а соратниця: у 2021 році вона представляла Україну на “Слов’янському базарі” у Вітебську як ведуча відкриття, де ансамбль під диригуванням Дмитра Антонюка виконав патріотичні номери. Її поезія лунала в піснях колективу, а сценарії додавали емоційної глибини постановкам. Син Дмитра та Оксани Антонюк – Федір, підліток на момент трагедії, успадкував батьківську любов до мистецтва. Хоча Федір тримався осторонь публічності, колеги згадують, як Дмитро Антонюк пишався ним: “Він грає на гітарі, як бог, – жартував диригент. – Може, продовжить справу”.
Родина Антонюків – приклад балансу: попри гастролі, вони проводили час разом, подорожуючи Європою чи відпочиваючи в Карпатах. У спогадах Петра Мага, друга родини, Оксана та Федір – опора Дмитра Антонюка. “Вони були його світлом”, – написав він після трагедії. Для “дружини та дітей Дмитра Антонюка” це історія любові, де мистецтво об’єднує: Оксана часто постила в соцмережах фото з репетицій, де Федір спостерігав за батьком за пультом.
Творчий внесок: концерти, нагороди та вплив на українську культуру
Творчий шлях Дмитра Антонюка – це понад 40 років диригування, тисячі концертів та мільйони слухачів. Як головний диригент ансамблю ЗСУ з 2002 року, він модернізував репертуар: від традиційних маршів до рок-обробок “Океану Ельзи” та джазових імпровізацій. У 2023 році ансамбль під його керівництвом записав відео “Йде Січове Військо” для Генштабу ЗСУ – гімн стійкості, що набрав мільйони переглядів.
Співпраця з зірками: Тіна Кароль, чия “Україна – це ти” під диригуванням Дмитра Антонюка викликала сльози в Палаці “Україна”; Злата Огнєвіч, з якою він “вмирав від захвату” на концертах. Міжнародні успіхи: тури в Польщі, де ансамбль виконував твори Чайковського з хором “Хрещатик”; фестивалі в Канаді, де Енніо Морріконе аплодував їхній інтерпретації “Чіо-Чіо-Сан”. Нагороди: Заслужений діяч мистецтв (2004), ордени за внесок у культуру.
Під час війни Дмитро Антонюк перетворив ансамбль на фронтовий інструмент: концерти в Харкові під обстрілами, волонтерські тури. “Музика – це терапія для воїнів”, – казав він. Для “творчого внеску Дмитра Антонюка в культуру” це спадщина: його аранжування звучать на парадах Незалежності, надихаючи нове покоління.
Трагедія 2025: причина смерті Дмитра Антонюка та реакція спільноти
29 жовтня 2025 року українська культура зазнала непоправної втрати: Дмитро Антонюк помер раптово за пультом під час репетиції ансамблю ЗСУ. Причина смерті – раптовий напад, що стався в залі, де колектив готував нову програму. Народний артист України Петро Мага першим повідомив у Facebook: “Помер за пультом диригента… Світла пам’ять, друже”. Ансамбль ЗСУ видав заяву: “Дмитро Жанович – серце нашого колективу. 25 років він творив з нами дива”.
Реакція миттєва: соцмережі заповнилися спогадами. Генштаб ЗСУ опублікував архівні відео з концертами під керівництвом Дмитра Антонюка, хештег #ДмитроАнтонюк набрав тисячі постів. Колеги – Денис Сагіров, Олександр Степанцов – ділилися історіями: “Він вчив нас жити музикою”. Оксана Антонюк подякувала за підтримку: “Федір і я тримаємося завдяки вам”. Прощання відбулося 30 жовтня в Києві, де тисячі фанатів та військових віддали шану.
Для “причини смерті Дмитра Антонюка” це трагедія, що підкреслює відданість: він пішов, творячи. Спадщина жива: ансамбль продовжить його справу.
Спадщина: як пам’ятатимуть Дмитра Антонюка
Дмитро Антонюк залишив не тільки ноти, а й покоління музикантів. Його ансамбль – один з найкращих у світі, з репертуаром, що поєднує традиції та сучасність. У 2025 році планувалися тури до 30-річчя Незалежності, де він мав диригувати гала-концерт. Тепер це данина пам’яті.
Спогади: “Він робив оркестр сім’єю”, – каже хормейстер Тіберій Яцкулинець. Для українців Дмитро Антонюк – символ незламності: музика, що лунала на фронті, надихала бійців. Його родина – Оксана та Федір – продовжить нести вогонь.
Дмитро Антонюк – диригент, що керував не тільки оркестром, а й серцями. Від біографії в Києві до останніх тактів 2025, його життя – гімн Україні. Поки лунає музика, він з нами.
Інші новини: Богдан Змий: біографія та причина смерті