16 лютого 2026 року пішов з життя видатний лікар-психіатр, правозахисник, колишній радянський політв’язень та дисидент. Семен Фішельович Глузман помер у віці 79 років близько 12:00 за київським часом. Причина смерті офіційно не розголошується, але за повідомленнями близьких друзів та колег це сталося раптово, ймовірно через вікові зміни організму та накопичені проблеми зі здоров’ям. Багато хто зазначає, що він до останнього зберігав ясність розуму, оптимізм та іронію.
Глузман Семен народився 10 вересня 1946 року в Києві в родині лікарів. Батько Фішель та мати працювали в медичній сфері, що вплинуло на вибір професії сина. З дитинства хлопець цікавився наукою, читав багато книг, цікавився психологією та людською поведінкою. Після школи вступив до Київського медичного інституту, який закінчив у 1969 році. Обрав спеціалізацію психіатрії, бо вважав її однією з найскладніших та найлюдяніших галузей медицини.
Початок кар’єри Глузмана Семена та конфлікт з системою
Після випуску Семен Глузман працював лікарем-психіатром у звичайних закладах охорони здоров’я. Він швидко здобув репутацію талановитого фахівця, який підходив до пацієнтів з великою емпатією та відмовлявся від формального ставлення. Однак у 1971 році стався поворот, який визначив усе подальше життя. Йому запропонували провести судово-психіатричну експертизу генерала Петра Григоренка – відомого дисидента, якого влада намагалася визнати психічно хворим, щоб ізолювати в психіатричній лікарні.
Глузман Семен провів незалежну заочну експертизу та дійшов висновку, що Григоренко абсолютно здоровий психічно. Цей висновок став першим відкритим викликом радянській каральній психіатрії – практиці, коли незгодних оголошували божевільними та примусово лікували. Документ поширився самвидавом, потрапив за кордон і викликав міжнародний скандал. За це в 1972 році Семена заарештували, звинуватили в антирадянській агітації та поширенні наклепницьких матеріалів.
Суд, ув’язнення та табори
Суд над Семеном Глузманом пройшов у 1972 році. Його засудили до семи років таборів суворого режиму та трьох років заслання. Вирок базувався на статті 62 Кримінального кодексу УРСР – антирадянська агітація та пропаганда. Під час процесу він не визнав провину, відмовився від каяття та заявив, що захищає честь своєї професії. Ув’язнення відбувалося в мордовських таборах, де він працював лікарем, допомагав іншим в’язням, писав вірші та наукові нотатки.
У таборах Семен Глузман зустрів багатьох дисидентів, серед яких були Василь Стус, Іван Світличний та інші. Він згадував, що саме там зрозумів глибину людської гідності та сили духу. Після звільнення в 1982 році його відправили на заслання до Магаданської області, де він продовжував працювати лікарем. Повернувся до Києва лише в 1987 році, коли почалася перебудова.
Повернення Глузмана Семена та боротьба за реформи
Після повернення Глузман Семен відновив медичну практику та активно включився в правозахисну діяльність. Він став одним з ініціаторів створення Асоціації психіатрів України, яку очолював багато років як президент. Головним завданням бачив реформу психіатричної допомоги – відмову від репресивних практик, захист прав пацієнтів, впровадження сучасних методів лікування. Він неодноразово наголошував, що за роки незалежності реформа психіатрії в Україні так і не відбулася повною мірою.
Семен Глузман став виконавчим директором Українсько-Американського бюро захисту прав людини, директором Міжнародного медичного реабілітаційного центру для жертв війни та тоталітарних режимів. Був почесним членом Американської психіатричної асоціації, членом Королівського коледжу психіатрів Великобританії, Канадської та Німецької психіатричних асоціацій. Входив до контрольного комітету Всесвітньої психіатричної асоціації з питань зловживань психіатрією.
Він писав статті, книги, виступав на конференціях. Серед його праць – спогади про табори, аналіз каральної психіатрії, роботи про права людини в медицині. Його голос завжди звучав проти будь-яких форм насильства над психікою людини – чи то в радянські часи, чи в сучасних умовах.
Особисте життя та принципи Глузмана Семена
Глузман Семен був людиною з сильним характером, іронією та принциповістю. Він рідко говорив про родину публічно, але близькі знали його як турботливого чоловіка, батька та друга. У нього були дружина, діти та онуки, які підтримували його протягом усього життя. Він любив читати класику, слухати музику, спілкуватися з молоддю.
Його друзі згадують про невичерпний гумор, навіть у найважчі моменти. Він часто жартував над собою, над системою, над абсурдом життя. Саме ця іронія допомагала йому вистояти в таборах та не зламатися в боротьбі за правду.
Значення постаті та пам’ять
Глузман Семен залишив величезну спадщину. Він став символом опору каральній психіатрії, першою людиною, яка відкрито виступила проти використання медицини як інструменту репресій. Його справа з експертизою Григоренка змінила ставлення світової спільноти до радянської психіатрії та призвела до виключення СРСР з Всесвітньої психіатричної асоціації в 1983 році.
Після його смерті 16 лютого 2026 року колеги, друзі та учні залишили тисячі слів подяки. Вони писали про втрату гідності, совісті та іронії в світі. Національна опера, правозахисні організації, психіатрична спільнота висловили глибокий сум. Його ім’я назавжди залишиться в історії боротьби за права людини та етику в медицині.
Глузман Семен пішов, але його ідеї живуть у реформах, у захисті пацієнтів, у пам’яті тих, хто знав його особисто. Він показав, що один голос може змінити систему, якщо в ньому є правда та мужність.
Інші новини: Людмила Юрченко померла: біографія та причина смерті