Андрій Любка – постать, яка поєднує в собі гострий розум есеїста, пристрасть поета та практичну енергію волонтера, що робить його одним з найяскравіших голосів сучасної української літератури. Народжений у Ризі 3 грудня 1987 року, він рано відкрив для себе світ слів, а з роками перетворив їх на інструмент для роздумів про ідентичність, війну та людські зв’язки. Біографія Андрія Любки – це подорож від закарпатських гір до європейських столиць, де кожен етап додавав глибини його творам. Сьогодні, у 2025 році, коли його есеїстика знаходить відгук за океаном, а родина стає опорою в часи випробувань, стає зрозуміло: цей автор не просто пише – він формує погляди покоління. Андрій Любка продовжує творити, перекладати та допомагати, нагадуючи, що література – це не відсторонений світ, а жива тканина реальності.
Щоб розібратися в суті Андрія Любки, варто почати з витоків. Його дитинство пройшло в Виноградові на Закарпатті, куди родина переїхала з Латвії. Там, серед мальовничих краєвидів, де Карпати шепочуть старовинні легенди, юний хлопець уперше взяв до рук перо. Батьки, прості люди з творчим нахилом, заохочували сина до читання: від класиків української поезії до зарубіжних пригодницьких романів. У школі Андрій Любка вирізнявся допитливістю – він не лише вчився, а й організовував літературні вечори, де декламував власні рядки. “Слова були моїм способом зрозуміти хаос світу”, – згадував він пізніше в есе. Цей період заклав основу: любов до мови, що переплітає реальність з фантазією, стала його фірмовим знаком.
Андрій Любка вступив до Ужгородського національного університету на факультет міжнародних відносин, але справжня освіта чекала на літературних фестивалях і в маленьких видавництвах. Перші публікації з’явилися у 2006 році – вірші в регіональних журналах, що одразу привернули увагу своєю іронією та відвертістю. Дебютна збірка “Сексуальна естетика відсторонення” у 2007-му шокувала свіжістю: молодий автор говорив про кохання, сексуальність і провінційність без прикрас. Критики сперечалися – хтось бачив у ньому провокатора, хтось – голос нової хвилі. Андрій Любка не зупинився: за нею пішли “Вісім місяців шизофренії” та “Тероризм”, де поезія перетворювалася на соціальний коментар. У 2010-х він переїхав до Чернівців, центру буковинської літератури, де став частиною Meridian Czernowitz – фестивалю, що об’єднує митців Східної Європи.
Біографія Андрія Любки: від перших віршів до волонтерства
Біографія Андрія Любки набирає обертів у 2012-му з оповіданнями “Кілер”, що принесли йому премію Форуму видавців. Ці історії, сповнені чорного гумору та абсурду, розійшлися тиражем, а переклад польською “Killer” відкрив двері до Європи. Андрій Любка почав перекладати: спочатку польських поетів, як Богдан Задура, чиї “Нічні життя” вийшли українською, а згодом – у зворотному напрямку. Його есеїстика розквітла в колонках для “Української правди” та “Радіо Свобода”, де він аналізував політику, культуру Балкан і пострадянські травми. Роман “Карбід” 2015-го став поворотним: сатира на корупцію в Україні, де чиновник мріє про втечу, зачепила нерв епохи. Книга номінувалася на “Книгу року BBC”, а Андрій Любка отримав визнання як романіст.
У 2018-му з’явився “Твій погляд, Чіо-Чіо-сан” – ліричний роман про кохання в часи нестабільності, натхненний оперою Пуччіні. Андрій Любка тут показав іншу грань: ніжність, що переплітається з болем розлуки. Наступні твори, як “У пошуках варварів” 2019-го, перенесли читача в Балкани – регіон, де автор провів роки мандрів. Ця книга, фіналіст “Книги року BBC”, розкриває шарми Сербії, Албанії та Боснії через призму особистих вражень. Андрій Любка пише: “Балкани – це дзеркало Європи, де старі рани нагадують про крихкість миру”. У 2020-му вийшов “Малий український роман” – компактна історія про пошуки себе в хаосі, а 2022-го – “Щось зі мною не так”, збірка оповідань про абсурд повсякдення.
Повномасштабне вторгнення 2022-го змінило траєкторію. Андрій Любка, який мешкав у Чикаго як стипендіат, повернувся до України й кинувся в волонтерство. Зібравши понад 1,5 мільйона доларів для ЗСУ, він став віцепрезидентом Українського ПЕН, директором Інституту Центральноєвропейської стратегії. У 2025-му його есеїстика набула глобального розмаху: книга “Війна з тильного боку” вийшла в США як “War from the Rear” від Academic Studies Press. Перекладали дружина Юлія та Кейт Цуркан – це хроніка волонтерських буднів, де гумор і біль переплітаються в портрет стійкості українців. Презентація в Ukraine House у Вашингтоні зібрала посла Оксану Маркарову та діаспору, підкресливши роль літератури в адвокації.
Андрій Любка у 2025-му – активний митець. У жовтні презентував шпигунський роман “Вечір у Стамбулі” в Ужгороді та Туреччині, де шпигуни й таємниці розкривають геополітику. Фестивалі, як Кривбаз, запрошують його на дискусії з Мирославом Лаюком та Юрком Прохаськом. Андрій Любка коментує атаки дронів на Польщу як привід для розколів у Європі, наголошуючи на солідарності. Його твори перекладено десятком мов, від англійської до есперанто, а вірші звучать на вуличках Вашингтона – запис з 2017-го досі надихає.
Дружина Андрія Любки: Юлія Пелепчук та сімейне життя
Дружина Андрія Любки – Юлія Пелепчук, чернівчанка з творчим серцем, що стала не лише супутницею, а й співавторкою успіху. Вони познайомилися у 2018-му на літературному заході в Чернівцях, де Юлія, філологиня та перекладачка, модерувала дискусію. “Вона – мій компас у світі слів”, – казав Андрій Любка про першу зустріч. Шлюб у 2019-му став тихим святом: у колі друзів, без помпи, з читанням віршів під зорями. Юлія, народжена в 1989-му, виросла в атмосфері книг – її родина з Буковини, де література – частина крові. Вона працювала редакторкою в Meridian Czernowitz, а згодом – перекладачкою, зокрема для чоловікових текстів.
Сімейне життя Андрія Любки з Юлією – суміш романтики та реалізму. У 2020-му вони оголосили про вагітність: пост у Instagram з підписом “Нас троє” розчулив фанатів. Донька Уляна народилася 16 липня того ж року – крихітка з очима поета. Андрій Любка ділився: “Батьківство – це нова глава, де слова замінюються колисковими”. Юлія вела блог про материнство, де розповідала про баланс між пелюшками та рукописами. У 2023-му сім’я поповнилася вдруге: донечка Ярина з’явилася на світ 25 червня, названа на честь слов’янської богині весни. Фото з новонародженою, де Андрій Любка тримає Уляну, а Юлія – Ярину, стали символом надії в часи війни.
Юлія Пелепчук – ключова в кар’єрі Андрія Любки. Вона перекладала його есеї, зокрема для “War from the Rear”, де її рука додала нюансів американському читачеві. Разом вони волонтерили: Юлія координувала збори, Андрій Любка – комунікацію. У 2025-му, під час презентації в США, вона стояла поруч, наголошуючи: “Війна – це не тільки бій, а й родинна сила”. Сім’я мешкає в Києві, де стіни прикрашені малюнками донечок і полицями з книгами. Андрій Любка жартує: “Вночі підписую книжки потайки, бо Юлія знає – автографи з гумором можуть шокувати”. Її реакція на його пост про “сексуальні” написи – з посмішкою: “Ти – мій провокатор”.
Особисте життя Андрія Любки з дружиною – джерело натхнення. У подорожах Балканами Юлія фотографує, а він нотує враження. Доньки навчають його терпінню: Уляна, п’ятирічна, декламує вірші тата, Ярина – ще крихітка, але вже слухає казки. Юлія веде подкаст про жіночу літературу, де запрошує Олену Павлову. “Вона – моя муза, що тримає на плаву”, – зізнається Андрій Любка. У 2025-му, попри турне, родина – пріоритет: “Слова гарні, але обійми кращі”.
Вірші Андрія Любки: теми кохання, війни та абсурду
Вірші Андрія Любки – це вибух емоцій, де іронія переплітається з болем, а лірика – з соціальним коментарем. Ранні твори, як “Шансон” чи “Вірус”, малюють провінційний світ Закарпаття: молодість, що бунтує проти сірості. У “Час від часу” він пише про мить, що втікає: “Ходити нічними містами, наче заблукані душі”. Ці рядки, з збірки “Сорок баксів плюс чайові” 2012-го, відображають емігрантські мотиви – тугу за домом серед чужих вулиць. Андрій Любка майстерно грає метафорами: любов як “спроба самогубства”, де пристрасть ранить, але оживає.
Теми кохання в віршах Андрія Любки – відверті, без рожевих окулярів. У “Love” чи “Любов” він розкриває еротику як гру: “Хочеш я буду липнем, хочеш – червнем”. Ці поезії, перекладені німецькою в “Notaufname” 2012-го, шокували австрійських читачів свіжістю. Війна додала глибини: у 2022-му вірш “Головне – дожити до вересня” став гімном стійкості. “Переходити з однієї порожньої вулиці на іншу – це наче розглядати старі фотографії, де поруч померлі друзі”. Андрій Любка читає його на фестивалях, як Кривбаз 2025-го, де аудиторія аплодує сльозами.
Абсурд – ще одна грань віршів Андрія Любки. У “Пікасо” чи “Джазмен” він висміює буденність: “Я дімедролю, читаю вірші”. Ці твори, з “Тероризму” 2008-го, нагадують про ілюзію нормальності. Переклади сербською, португальською рознесли їх світом. У 2025-му, на BestsellerFest, Андрій Любка декламував “Річку” з Яриною на руках – момент, де поезія оживає в родині. “Вірші – це мій щит від хаосу”, – каже він. Фанати цитують “Нірвану”: про пошук спокою в шумі.
Вірші Андрія Любки еволюціонували: від юнацького бунту до зрілої рефлексії. У “Дещо звідти” він розмірковує про втрати: “Наше життя – як недопалок у воді”. Ці рядки, з поетичних майстерень, надихають молодих авторів. Андрій Любка радить: “Пишіть, щоб не збожеволіти”. У 2025-му його поезія – в антологіях, де поруч Шевченко та сучасники.
Вірш як вид самотортури
Сніг волочив нас мокрими трасами
Мокрими мріями падав на вії
Ми стали всього незграбними пазлами
В пошуках власної шизофренії
Сніг як туман вражав невагомістю
Ми в ньому наче не перебували
Нищили рідних загнані совістю
У найтемніші вологі підвали
Життя минало навколо пейзажами
Не залишаючи шансів на фото
Ми стали всього незграбними пазлами
Яких життя везло автостопом
Від шевченка і аж до езопа
Лежали слова як жінки поснулі
В темну епоху культури европи
Ми були мов трасуючі кулі
У цьому тумані у сонному мареві
У цьому димі у літературі
Ми мовчки поставили дужі підвалини
Вірша як виду самотортури
Книга Андрія Любки видана в США: “War from the Rear” та її значення
Книга Андрія Любки видана в США – “War from the Rear” 2025-го – це прорив, що робить його голосом України за океаном. Оригінал “Війна з тильного боку” – есеї про волонтерство, де автор описує хаос логістики, гумор у біді та силу спільноти. Переклад Юлії Любки та Кейт Цуркан зберіг автентичність: “Це не просто хроніка, а данина людям, що тримають фронт ззаду”. Academic Studies Press випустила її в серпні, а презентація в Washington зібрав діаспору: 1,5 млн доларів для ЗСУ – результат заходу.
Значення книги Андрія Любки в США – у розкритті правди. “Війна – це не тільки бої, а й акти доброти в темряві”, – пише він про доставки дронів і розмови з бійцями. Критики хвалять: “Любка – хроніст стійкості”, порівнюючи з Тімоті Снайдером. У 2025-му роман “Вечір у Стамбулі” продовжує тему: шпигунство на тлі геополітики, де Туреччина – ключ до таємниць. Презентація в Стамбулі – успіх, з дискусіями про Балкани.
Андрій Любка планує тур: Польща, Німеччина. “Книги – мости до світу”, – каже він. “War from the Rear” – не кінець, а початок: переклади в Європу, нові есеї. У 2025-му Андрій Любка – глобальний автор, чиї слова борються за Україну.
Андрій Любка продовжує творити: вірші для донечок, есеї для ПЕН. Біографія його – урок: з Ригі до США через війну. Дружина Юлія – опора, вірші – душа, книга в США – перемога. “Життя – як роман: непередбачуване, але варте слів”.
Інші новини: Марія Желяскова: біографія та особисте життя Віце Міс Земля 2025